Чтиво

Роман про згубну пристрасть: інколи почуття набирає такої пекельної сили, що має спопелити когось аби зникнути. А от чи бувають пристрасті, що закінчуються пшиком?! Погоріло-перегоріло і на ниць перетворилося. Певно, що бувають, але тут йдеться про всепоглинаючу нищівну пристрасть, яка не змогла вщухнути, не скалічив когось.

 Коли починаєш читати твір, то відчуваєш, що там забагато фраз, забагато думок, всі вони начебто говорять разом, хором, різноголоссям. Ти розумієш, що кожна з них каже щось цікаве, корисне, мудре, але вони всі вкупі і ти не можеш за всіма встигнути, всіх осмислити, запам’ятати. Забагато тексту,  висновків, повчань. Непогано б було все це розвести в сюжеті та зробити більш придатним для «вживання».

 Сюжетна лінія починає перед нами вимальовуватися згодом, і то непослідовно, а якось похапцем, набігами, хаотично. Потім ідуть сторінки речового доказу звинувачення, того самого щоденника, який, в решті решт, є безневинним писанням, жіночим повіреним у сердешних справах. Жила – була собі дівчинка, потім виросла, потім перехворіла всіма жіночими щастями-нещастями... Багато хто з нас таку муть  у щоденниках пише. Але...муть перестає бути такою саме тоді, коли в життя звичайної жінки вривається вихор пристрасті. Тоді на сторінки виливається невгамоване почуття, кохання, біль, очікування, невдоволенність - тоді божевілля бере у свої руки кермо долі. Тоді невідворотним вироком стає «самострачення пристрастю» до чужого чоловіка, який водночас перетворюється на жертву  і на ката.

Дещо розчарувала кінцівка, але загалом чтиво захоплює "саспенсом".