Чтиво

Отже, доки ми тут з вами, панове українці, займаємося різноманітною та некорисною фігнею: демократизацією, виборами- перевиборами, боротьбою з кризою та грипом, наші сусіди росіяни будують ідеологічні підвалини великої держави. «Модернізація» впроваджується на різних щаблях суспільства.

О модернизации не устает говорить президент, о ней постоянно твердят различные экономисты, политики, журналисты. ...Россия должна превратиться в современную, технологически оснащенную и комфортную для жизни страну, населенную экономически и политически свободными гражданами. И всем понятно, что сегодня мы такой страной не являемся.

 Дивно почути, що «всім зрозуміло» що Росія не є сучасною та комфортною країною, адже судячи з того інфопотоку, що вона генерує, вона вже давно догнала і обігнала Схід та Захід разом. Але приємно констатувати, що є особи, які ТАК не думають, хоча вони далеко не «всі».

Но всем ли понятно, что модернизация страны возможна только при условии модернизации сознания? Что любые реформы, любые – пускай даже самые продуманные и вменяемые – управленческие решения упираются в сознание отдельного человека. Кто формирует сознание человека? Кто закладывает мировоззренческую матрицу, которая начинает жестко конфликтовать с либеральным, правовым и постиндустриальным программным обеспечением?

 Отже, проблема світоглядної відсталості полягає в тому, що людям зафігачили не ту «матрицю» і тепер вона конфліктує з «ліберальною свідомістю» сучасності.  Тобто щоб маси правильно реагували на програми, які перед ними ставить держава у особі «першої особи країни» (обожнюю, коли Мєдвєдєва так називають:), треба відповідно підготувати люд ще у дитинстві. Себто просто щоденного ідеологічного «компостування мозоку» недостатньо.

Я не претендую на всеобъемлющий ответ, но для меня очевидно, что школа играет в этом процессе важную роль. И в том числе уроки литературы. И в том числе та программа, тот список книг, который предлагается школьникам как канонический.

О!!!! Оце вам, панове присяжні засідателі, правильний підхід. Не лише переписувати історію та викривляти реальність в новинах, а з дитинства подавати  контингенту на споживання «правильну літературу».

Итак, что мы имеем? Имеем мы вот что: абсолютное большинство классических русских литературных текстов очень талантливо, живо и правдоподобно рассказывают нам о праздных, зачастую инфантильных и просто аморальных людях. Онегин ничего не делает и по ходу дела убивает такого же, как и он сам праздного, приятеля. Печорин бездельничает агрессивно – убивает немало людей, совращает женщин и активно жалуется на жизнь. Обломов лежит на диване, мечтает, не может написать письмо управляющему и в конце концов – в качестве бесплатного приложения – достается Пшеницыной, которая откармливает его и со спокойной совестью отправляет на тот свет. Базаров вроде врач, но ему не до медицинской практики. То лягушки, то грядущая революция, то красивая телка (не одна причем) – и бац! – уже помирать пора. Раскольников... это, кажется, убийца. Или я что-то путаю?

Ні, Ви абсолютно нічого не плутаєте, у нас про таке кажуть: маємо що маємо. Велика російська література (вона справді колись була ВЕЛИКА)  тим і прекрасна, що вона переважно опікувалася питаннями непрактичними, питаннями сенсу існування, непристосованості до реалій життя- темами чужими кальвіністично-протестанським західним умам.  Вона, як «витязь на распутье» тим велика і могутня, що не забруднена «здоровим прагматизмом» заходу і водночас не така недосяжна, як химерна література сходу.

Конкретной деятельностью занят Чичиков. Это чуть ли не единственный нормальный новый русский отечественной литературы. Но, во-первых, у него ничего не получилось, во-вторых, всем понятно, что он подлец и отрицательный герой.  

А  що  реальні «нові руські» вже перетнули межу і більше  не є «отрицательными» героями. Бачте, як змінилася казочка. А чому Чічіков, до речі, не позитивний персонаж?! Я думаю, йому не вистачило гумору і харизми. А то був ви собі такий товариш Бендер - однозначно позитивний кент.

Вот и все. В курсе классической русской литературы нет героя, который бы чего-нибудь добился! Нет героя, который занят осмысленной созидательной деятельностью. Нет героя, который бы хотел не революции, то есть разрушения, а каких-то понятных, простых и улучшающих жизнь вещей. Одним словом, нет активного, самостоятельно и позитивного человека.

Пане Кляйн, Ви забули  ключове слово - «управляемового», ось з чого треба починати матричне завантаження. Самостійність на фіг нікому не потрібна, а керованість буде дуже доречною.

Вру. Есть. Мальчик Митраша из повести Прившина «Кладовая солнца». И Гринев из Пушкинской «Капитанской дочки». Пришвин изучается в 6-ом классе. «Капитанская дочка» – в 8-ом...

А тут я з Вами згодна, російська література заважка для молодих умів взагалі. Я пам'ятаю, як мене плющило свого часу від «Преступления и наказания». Дітям дійсно рано вивчати деякі програмні твори. Так що певну частину програми росліту треба переглянути. Але знову ж повертаємося до «маємо те, що маємо», і вибирати все одно доведеться з відомого загалу творів.

Пора, видимо, уже ответить на вполне предсказуемое обвинение в свой адрес. Обвинение заключается в том, что вообще-то литература не для того существует, чтобы воспитывать; что между успешностью в жизни, экономическими достижениями и духовным ростом есть большая разница, что литература есть искусство, сиречь красота, и в данном случае у нас «красота по-русски».

Дуже прагматична думка: а що поганого у тому, що література, крім іншого, ще й виховуватимиме... причому «правильно», формуючи свідомість індивіда належним чином, готуючи його до життя у "модернізованій" країні?! 

А в «Евгении Онегине» самое главное – лирические отступления, поэтическая болтовня, а не то, что один барин застрелил другого... На все это я могу ответить только одно: «Сиживал, не беспокойтесь, сиживал»! Я сам уже больше 15 лет преподаю литературу в школе и прекрасно знаю, как сделать так, чтобы ученик с увлечением читал стихи, разбирал их, ломал голову над композицией рассказа «Каштанка» и с удовольствием учил бы Пушкинскую «Осень».

На жаль, виходить так, що модернізованій Росії всі ці естетичні вишукування не потрібні, їй потрібні солдати, хай навіть будівельної бригади, для створення нового майбутнього. І кожної осені, коли вологе жовте листя тихим килимом шелестітиме під ногами, ваші діти не згадають вічне «унылая пора…очей очарованье», тому що замість цього будуть вивчати практичні «Пригоди Тома Сойера» чи ще щось. Навіщо Ви так з нами,  Пане Кляйн, ми оце саме повикидали з шкільної програми купу російських творів, замінив їх на власні (інколи сумнівної якості) та західні. Так у нас, українців, це суспільство на дві частини розділило! Ви ж даєте ляпаса саме тим, хто «проросійськи» налаштований. Не можна цього робити, схаменіться!

Но речь сейчас не об этом! А о том, что школьный список книг – за редким исключением – не формирует образ страны, в которой хочется жить. И не формирует образ человека, которому хочется подражать. Да где уж там подражать? Если вычеркнуть Раскольникова, который хоть и убил, но не получил удовольствия, то в школьной программе существуют ведь и другие «убивцы». Дубровский намеренно заживо сжигает людей в своем доме, а Тарас Бульба – это классический пример террориста (развязывание войны, национальная и религиозная ненависть, жестокость по отношению к мирному населению, фанатизм). И оба эти разбойника живут в школьном сознании на правах если не безусловных героев, то, по крайней мере – жертв.

 Бідний бідний Раскольніков, це ж треба в таку халепу вскочити - вбити і задоволення від цього не отримати:) Дурень - одне слово! А про Бульбу я не згодна: Ви що версію Бортка не бачили?! Там же вони всі, включаючи Боярського, за "Расєю" помирали. Ну які ж вони терористи?! От якби вони за Україну, за власну рідну землю, життя віддали, тоді так - однозначно терористи! А терорист, що помирає за Расєю, то - мученик, герой! Ну не мені ж Вам розповідати...  Хоча, вибачте, Ви ж там історію переписуєте, я ще не в курсі, хто є ху в новому варіанті.

Здесь не место рассуждать об истоках этого явления, но ведь факты просто потрясающие. Как будто специально выбраны именно те произведения, в которых все безысходно, беспросветно, безнадежно. Западной литературы почти нет, а из русской с мазохистским сладострастием отобраны самые кромешные тексты.

 Йо-мойо! Коли я вчилася за кордоном, захищався там один дисер, що викликав захоплення у всіх викладачів, за темою на кшталт: «Відзеркалення теми російської «тоски» в іспанській літературі початку ХХ сторіччя».  І всі були в захваті: О!!! Toska!!!Toska!!! А Ви все це хочете спаплюжити і обміняти на Робінзона?!

Мы хотим, чтобы страна работала, а ее литературные герои лежали на диване? Мы хотим, чтобы страна развивалась, а ее литературные герои только страдали и жаловались на жизнь? Так не получится.

Модернизацию придется начинать с школьного литературного стандарта.
Нам нравятся политические, экономические и социальные успехи Запада? Тогда придется преподавать западную литературу в школе.

 Не кажіть мені такого: Вам подобаються здобутки Заходу, цього буржуазного, законсервованого, капіталістичного суспільства?! До якого Ви нас, своїх братів менших, вже двадцять років не пускаєте?!!

Для начала – можно перенести «Приключения Робинзона Крузо» и «Таинственный остров» из внеклассного чтения в обязательный список. Глядишь – лет через двадцать – появится поколение, которое захочет своими руками превратить собственную страну в цивилизованное место.

 Ох і оптиміст Ви, Пане Кляйн - який Робінзон, які повітряні кулі? Росії потрібен масштабний герой, пропоную Вам Геракла: льва подолав, гідру замочив, коров вкрав, цербера  приборкав, а головне - гівна скільки вигріб з авгійових скотарень!!!