Чтиво

Не буду прикидатися національно свідомою та просуненою і говорити, що я в захваті, і що мені на «Гамлєта» чи «Короля Літра» очі відкрилися по-новому, що це класика української реалії, і що відтепер я всюди цитуватиму фразочки з творів Подерев'янського. Також не волатиму: «Геть чи ганьба!», адже перед нами справді   культурний чи літературний феномен. Після кожного твору у мене складалося гнітюче враження якоїсь незавершеності: кожен твір залишав мене незадоволеною. Я розумію, що це не секс-іграшка, аби мене задовольняти, та все ж. Уявіть собі, що стоїте ви при дорозі, а повз вас щось так швидко промчало - шусь!!! а ви й не второпали, що то було... Всі навколо в захваті: ля-ля-тополя, а ви стоїте з відчуттям, що все найцікавіше провтикали. Начебто і моменти є прикольні і задум непоганий, а ось загалом картинка ніяк не вимальовується.

Якщо я все правильно розумію, то твори ці зроблені скоріш для формату перформансу чи читання (недаремно можна скачати багато версій п'єс в авторській начитці), але якщо розглядати їх як текст, твір, чтиво, то я не їх не можу зацінити...

 Може хто порадить, як взагалі краще сприймати Подерев'янського, ну може щось випити чи курнути, чи краще записи послухатиб може, не насамоті його сприймати, а гуртом... Знаю, що «родзинка» має бути, а от де її шукати...