Чтиво

cras amet qui numquam amavit

quique amavit сras amet 

завтра познает любовь не любивший ни разу,

  и тот, кто уже отлюбил, завтра познает любовь (лат.).

 Бачте, як гарно і романтично закінчується твір, а це власне цілий опус, чтивом його назвати язик не повертається. Уявіть себе на маленькому грецькому острові у 50ті роки минулого сторіччя. Буколічна картинка, пастухи, рибалки, свіже повітря, мінімум інтелекту. «Тоска» зелена, оточена морем. А от викладачу англійської мови приватної школи нечувано пощастило. Заради нього, для нього, та за його участю, там розігрується не просто спектакль, а ціла епопея. Ну щось на кшталт «Троянської війни», тільки без війни та Бреда Піта в головній ролі.

Тут вам і грецькі міфі, і антична трагедія і сучасна трагедія Другої Світової, і літературні чи культурні алюзії і, звичайно ж, підступні та таємничі красуні. Розіграно все: від кохання до зради, від смерті до суду присяжних. Героя змушують пережити безліч емоцій, які потім будуть пропсихоаналізовані за Фрейдом і без нього. Він не знає, де гра, а де реальність, і тому замкнений в пастці, з якої, однак, не прагне вийти.

Потім, коли «офігєвший» головний герой вже не знає, на що йому сподіватися і чого чекати від грандіозного спектаклю, над ним чинять суд всі учасники подій, а потім дають право самому судити, чи милувати чи карати. Більш того, коли начебто все закінчується, він хоче грати далі, або принаймні розплутати цей клубок подій, сплетений з реальності та вигадок «Мага». Він все ще під його гіпнозом, дається взнаки побічний ефект «магозалежності». Ще б пак, не кожний день заради того, що б ти щось зрозумів, переоцінив, відчув чи просто побачив в цьому житті, розігрується така велична сага.

"Я думаю, ти не знаєш, що таке смуток"- ключова фраза спектаклю.

Що ж аплодуйте, Маестро "The Magus" спробує вам дещо довести!